Психологічна самомобілізація українців в умовах війни: ресурсно-інтегративний підхід та концептуальна модель стабілізації психічного стану і соціального функціонування

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.9

Анотація

Повномасштабна війна в Україні сформувала тривале ресурсно-виснажливе середовище з багатовекторним і кумулятивним впливом загроз та втрат, у якому стресори не є ані короткочасними, ані чітко локалізованими в часі й просторі. За таких умов ефективна адаптація людини дедалі меншою мірою зумовлюється її окремими рисами чи ізольованими копінг-стратегіями і дедалі більшою – здатністю особистості системно актуалізувати, узгоджувати та відновлювати ресурси, підтримуючи дієздатність у соціальних і професійних ролях. У статті здійснено аналіз підходів до конструктів, споріднених із самомобілізацією (життєстійкість, резильєнтність, самоефективність, копінг), у межах ресурсної логіки теорії збереження ресурсів (COR), і запропоновано ресурсно-інтегративний підхід та концептуальну модель психологічної самомобілізації.
Модель побудовано в логіці «контекст – процес – результат». Воєнний контекст конкретизовано як комплекс стресорів, втрат і дефіцитів ресурсів, що спричиняє сукупне ресурсне навантаження, зокрема через вторинні стресори (матеріальні втрати, переміщення, порушення соціальних зв’язків, професійна дезорганізація) та хронічну невизначеність. Психологічну самомобілізацію визначено як метарегуляторний процес, що забезпечує: а) актуалізацію й узгодження ресурсів; б) активацію цілеспрямованої поведінки; в) підтримку суб’єктності та саморегуляторної керованості психічного стану й поведінки; г) оптимізацію ресурсних вкладень і відновлення через кероване перемикання режимів «мобілізація – дія – відновлення». Виокремлено два взаємопов’язані результати самомобілізації: 1) стабілізацію психічного стану як динамічне утримання/повернення до функціонального рівня; 2) збереження соціального функціонування як підтримання рольової ефективності, соціальної пов’язаності та суб’єктності. Модель доповнено соціально-екологічним виміром (ресурсні коридори/бар’єри) та сформульовано гіпотези для подальшої емпіричної перевірки.

Ключові слова: психологічна самомобілізація, війна, життєстійкість, резильєнтність, самоефективність, копінг, стабілізація психічного стану, суб’єктність, ресурсні коридори

Отримано: 08.03.2026

Відрецензовано: 16.04.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.9

Біографія автора

Олег Кокун, Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України, м. Київ, Україна

дійсний член (академік) НАПН України, доктор психологічних наук, професор, директор

##submission.downloads##

Опубліковано

2026-05-20

Як цитувати

Кокун, О. (2026). Психологічна самомобілізація українців в умовах війни: ресурсно-інтегративний підхід та концептуальна модель стабілізації психічного стану і соціального функціонування. ТЕХНОЛОГІЇ РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУ, 10(1(39). https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.9

Номер

Розділ

Теоретичні та методологічні проблеми психології
ISSN: 2223-0521