СОЦІАЛЬНИЙ ІНТЕЛЕКТ ПЕДАГОГА ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ЗДАТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДО ФАСИЛІТАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Анотація

В статті зазначено, що фасилітація є феноменом міжособистісної взаємодії та спілкування, який великою мірою підсилює продуктивність навчання або виховання суб’єктів освітнього процесу за рахунок їх гармонійного, демократичного стилю спілкування і толерантних, емпатійних якостей особистості педагога. Фасилітативне спілкування породжує найбільшою мірою позитивні мотиви, а такі мотиви навчання, в свою чергу, створюють позитивні передумови не тільки до прийняття школярем певної свідомої позиції («І я це можу» або («І я це зможу»), а й до гармонійної пізнавальної діяльності з метою опанування новими знаннями, уміннями, навичками, в якій учень навчається і завдяки чому у нього формується бажання вчитися. Вчителі-фасилітатори мають ніби «провокувати» самостійність і створювати передумови для відповідальної свободи тих, хто навчається. Ці моменти обов’язково мають бути врахованими у разі складання педагогами навчальних планів та програм, і під час формулювання навчальних цілей, і впродовж оцінювання результатів навчальної роботи. Все це створюватиме найбільшою мірою сприятливі передумови для самостійного і осмисленого навчання школярів, активізуючи їхні пізнавальні мотиви, стимулюючи допитливість, що, насамперед, актуалізуватиме прояви солідарності і кооперації, взаємодії та взаємодопомоги в навчальній роботі, сприяючи становленню активної особистісної позиції і самореалізації педагогів. Все це, в свою чергу, фасилітує високий рівень когнітивного функціонування всієї освітньої парадигми.

Визначено компоненти фасилітації. Першим компонентом фасилітації є справжність, «природність», щирість особистості. Ще одним компонентом фасилітації є конгруентність. Конгруентність розуміється як справжність, відкритість, чесність; ми вважаємо дану якість необхідною і достатньою умовою ефективного міжособистісного контакту і взаємостосунків (поряд з емпатією і безумовним позитивним прийняттям). Зазначено, що іншим важливим компонентом фасилітативної взаємодії є прийняття своєї особистості та особистості іншої людини, піклування щодо неї, і, навіть у разі визнання недоліків іншого –  позитивне прийняття цієї людини тощо. Коли педагог відчуває позитивне, не зверхнє настановлення по відношенню до учня, незважаючи навіть на певні негативні моменти, які можуть мати місце у навчальному процесі з даним школярем, позитивна фасилітативна взаємодія у цьому випадку є цілком  ймовірною.

Доведено, що: 1) експлікація соціального інтелекту є можливою лише в межах здійснення педагогом суб’єкт-суб’єктної діяльності, в тому числі – фасилітативного характеру; 2) ампліфікація здібностей соціального інтелекту відбувається в процесі міжособистісної взаємодії; 3) враховуючи багатоаспектний характер сфери експлікації даних здібностей, є очевидним те, що соціальний інтелект вміщує певний комплекс здатностей, які чітко узгоджені між собою, є доволі сталими у конкретного педагога; 4) становлення даної групи здібностей зумовлено процесом соціалізації особистості, впливом як внутрішніх ресурсів та характерологічних особливостей індивіда, гендерних відмінностей тощо, так і впливом оточуючого середовища на людину, проте всі вони позитивною мірою впливають на фасилітативну педагогічну взаємодію.

Ключові слова: фасилітація, міжособистісна взаємодія, справжність, «природність», щирість, конгруентність, соціальний інтелект, здібності соціального інтелекту

Отримано: 10.03.2020

Відрецензовано: 28.03.2020

Опубліковано: 03.04.2020

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2020.4.1.3