РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ В ПАРАДИГМІ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ [англ. мовою]

Анотація

В статті йдеться про соціальний інтелект та роль останнього у педагогічній діяльності. Останню проаналізовано в аспекті її продуктивності, ефективності і умов оптимізації. При цьому зазначено, що у педагогічній діяльності поняття «продуктивність» розглядається з двох позицій: як функціональна і психологічна продуктивність тощо. Функціональними продуктами діяльності педагога є чітко вибудована система дидактичних методів і прийомів, базовими актуалізаторами яких є комунікативні вміння, а психологічними – новоутворення особистості учня, рівень соціальної адаптації, які сприятимуть становленню соціального інтелекту.

Наголошено, що в процесі здійснення професійної діяльності виявляється тенденція відображувати об’єкт пізнання з багатьох позицій, що згодом виявляється поза цією діяльністю і переходить у професійну звичку, що свідчить про високий рівень розвитку соціального інтелекту.

Визначено, що продуктивність педагогічної діяльності безпосередньо залежить від ефективності пізнання педагогом особистості учнів, тобто соціально-перцептивних особливостей як вчителя, так і школярів. Зазначено, що соціальний інтелект педагога актуалізується завдяки механізмам пізнання педагогом особистості учня. Одним із таких механізмів є педагогічна соціально-перцептивна стереотипізація.

В статті зазначено, що досить важливу роль для процесу пізнання педагогом особистості учня приймає здатність вчителя до співпереживання, тобто, – емпатія, що, з одного боку, підвищує адекватність сприйняття педагогом школярів, а, з іншого боку, впливає на встановлення ефективних, позитивних контактів з учнями. Іншими словами, в процесі педагогічної діяльності емпатія забезпечує перехід від монологічної (суб’єкт-об’єктної) до діалогічної (суб’єкт-суб’єктної) стратегії міжособистісної взаємодії. З позицій діалогічного змісту міжособистісної взаємодії емпатія забезпечує усвідомлення і розуміння переживань учнів, тому емпатію можна розглядати як суто емоційне явище. У зв’язку з цим в процесі психічного розвитку емпатійні переживання формуються як емоційні когнітивні системи, в структурних схемах яких найбільш складні форми емпатії опосередковані знанням.

Соціальний інтелект індивіда розглянуто як своєрідний психологічний інструмент забезпечення людиною власної ефективної життєдіяльності, тому він організований особливим чином, а не існує ніби відірвано від соціальної активності суб’єкта. При цьому активність індивіда, його позиція суб’єктності по відношенню до соціуму виявляється не тільки й не стільки в тім, що людина робить внесок в дещо загальне, інтегрально-соціумне, а в тому, що індивід здатен поза безпосереднього узгодження з усіма представниками свого соціуму створювати власну систему способів взаємодії з іншими людьми, так званий соціально зумовлений інтерпретаційний комплекс. Наголошено, що такий підхід до розв’язання сутності соціального інтелекту є особливо важливим для педагогічної практики.

Ключові слова: соціальний інтелект, педагогічна практика, педагогічна діяльність, професійна діяльність, професійне зростання, інтерпретаційний комплекс, емпатія, педагогічна соціально-перцептивна стереотипізація, функціональна продуктивність, психологічна продуктивність

Отримано: 21.03.2019

Відрецензовано: 11.03.2019

Опубліковано: 02.04.2019

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2019.3.1.1