ТЕХНОЛОГІЇ РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУ

Особливості взаємодії дорослих з середовищами життєдіяльності в умовах війни: екопсихологічний аспект

2026-05-19T20:03:25+03:00

У статті представлено теоретико-емпіричне дослідження екологічності взаємодії дорослих із сімейним, міжособистісним та інформаційним середовищами життєдіяльності в умовах війни. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування структурних моделей екологічної взаємодії та емпірична перевірка їхнього зв’язку із задоволеністю життям і психологічним благополуччям особистості. На основі аналізу сучасних наукових підходів визначено основні параметри екологічності сімейного, міжособистісного й інформаційного середовищ. Відповідно до запропонованої моделі розроблено авторську методику «Шкала екологічності взаємодії дорослих у середовищах життєдіяльності». За результатами дослідження встановлено статистично значущі зв’язки між показниками екологічності взаємодії в сімейному, міжособистісному та інформаційному середовищах, а також їхній позитивний зв’язок із задоволеністю життям і психологічним благополуччям. Доведено, що екологічність взаємодії є важливою умовою підтримання психологічної стійкості особистості в умовах тривалої війни.

Ключові слова: екологічність взаємодії, сімейне, міжособистісне, інформаційне середовища, психологічне благополуччя, дорослі в умовах війни, екопсихологічна система взаємин

Отримано: 20.03.2026

Відрецензовано: 30.04.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.11

Складна життєва ситуація і психологічний добробут обдарованих старшокласників і студентів

2026-05-20T21:19:25+03:00

Унаслідок російсько-української війни загострилися ціннісні відмінності між обдарованими особами і соціальним оточенням передусім у сфері планування майбутнього і саморозвитку здібностей. Складна життєва ситуація для обдарованих учнів і студентів розглядається як сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників саморозвитку, що утруднюють чи унеможливлюють реалізацію життєвих проєктів, вимагають їх коригування, переоцінки особистісних цінностей і мобілізації ресурсів для дальшого розвитку обдарованості.
Психологічний добробут досліджується з позицій евдемонічного підходу, оскільки обдаровані старшокласники і студенти налаштовані на самопізнання і саморозвиток здібностей у довготривалій життєвій перспективі. Встановлено, що переважна більшість досліджуваних має середній рівень психологічного добробуту. Вищі показники демонструються за шкалою «позитивні стосунки», що, очевидно, є відображенням тенденцій до налагодження асертивної взаємодії з ціннісно відмінним оточенням і одночасно взаємопідтримки в ситуації травмівних впливів війни. Виявлено, що вищими показниками психологічного добробуту вирізняються ті старшокласники і студенти, які мають досягнення у сфері розвитку здібностей.
З’ясовано, що умовами підтримки психологічного добробуту обдарованих старшокласників і студентів є створення ситуацій успіху, налагодження асертивної взаємодії з соціальним оточенням, стосунків взаємодопомоги і взаємопідтримки, індивідуальні та групові психологічні інтервенції для коригування тих складників добробуту, що мають низькі бали.
Перспективи дальших досліджень полягають у встановленні зв’язків показників психологічного добробуту та асертивності.

Ключові слова: обдаровані старшокласники і студенти, особистісний саморозвиток, психологічний добробут, складна життєва ситуація

Отримано: 16.03.2026

Відрецензовано: 28.04.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.12

Функціональні маркери диференціації затримок розвитку у ранньому віці

2026-05-19T20:39:16+03:00

Диференціація затримок розвитку у ранньому віці залишається одним із ключових завдань клініко-психолого-педагогічної практики, оскільки діагностичні категорії у дошкільному віці нерідко характеризуються розмитістю кордонів та високою варіабельністю проявів. Мета дослідження: виявити функціональні маркери диференціації затримок розвитку в ранньому віці на основі порівняльного аналізу профілів дітей із затримкою мовлєнневого розвитку (ЗМР), затримкою психомовлєннєвого розвитку (ЗПМР) та комбінованими формами порушень. У дослідженні взяли участь 65 дітей раннього та дошкільного віку (M=3,53 року; SD=0,76), які проходили комплексне обстеження з використанням протоколів ABLLS-R та VB-MAPP. Статистичний аналіз проводився із застосуванням непараметричних критеріїв.
Результати показали, що відмінності між групами носять якісно-структурний характер і відображають специфіку функціональних профілів, а не лише ступінь вираженносты затримки. Для ЗМР характерним є відносно збереженний ступінь научуванності при селективному мовленнєвому дефіциті. Група ЗПМР демонструє проміжну конфігурацію із залученням регуляторних та сенсорних механізмів. Найбільш виражені системні обмеження виявлені у дітей із комбінованими діагнозами, включаючи дефіцити ехо-репертуару, інтравербального реагування, такт-реакцій, соціальної ініціативи та підвищену вираженість перешкод навчання.
Виділено функціональні маркери диференціації затримок розвитку: автономність інтравербальної поведінки, стан ехо-навичок, сформованість такт-реакцій, вираженість сенсорних бар'єрів, рівень соціальної ініціативи та інтегральний показник перешкод навчання. Отримані дані обґрунтовують профільний підхід до ранньої діагностики та планування адресного втручання.

Ключові слова: затримка мовленнєвого розвитку; затримка психомовленнєвого розвитку; функціональний профіль; ранній вік; ABLLS-R; VB-MAPP; диференційна діагностика

Отримано: 02.03.2026

Відрецензовано: 23.04.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.13

Практики оздоровчого відновлення цивільного населення України під час війни

2026-05-20T22:37:59+03:00

У статті проаналізовано практики оздоровчого відновлення, до яких звертається цивільне населення України в умовах війни. Тривала воєнна ситуація, постійна невизначеність та відсутність чіткого розмежування між фронтом і тилом створюють нові стресогенні умови, що істотно впливають на фізичне і психологічне самопочуття людей. У цьому контексті метою дослідження є з’ясування найбільш поширених практик оздоровчого відновлення та самотурботи, які використовують цивільні мешканці для підтримання та відновлення власного стану.
Дослідження, проведене у 2025 році, поєднувало якісні та кількісні методи і складалося з двох етапів. На першому етапі було зібрано письмові автонаративи мирних мешканців України про досвід самозбереження під час війни (N=328), які проаналізовано за допомогою дескриптивного якісного аналізу. На основі отриманих результатів було розроблено авторський опитувальник, який поширено онлайн серед ширшої вибірки респондентів віком 17–44 роки (N=502).
Результати свідчать, що цивільне населення активно використовує різноманітні практики відновлення, спрямовані на стабілізацію фізичного і психологічного стану. Найпоширенішими є відпочинок, сон, фізична активність та прогулянки на природі (78,3 %), спілкування з рідними та друзями (75,3 %), а також розважальні практики — гумор, фільми, ігри (62,2 %). Важливу роль відіграють творчі хобі та дозвіллєві заняття (61,4 %), а також практики саморегуляції і догляду за собою (41,6 %). Рідше використовуються професійна психологічна допомога та духовні практики.
Статистичний аналіз показав, що різні типи воєнних загроз пов’язані зі специфічними моделями відновлювальної поведінки. Отримані результати свідчать, що цивільне населення не залишається пасивним у відповідь на воєнні виклики, а активно мобілізує доступні особистісні, соціальні та культурні ресурси для підтримання психологічної стійкості.

Ключові слова: воєнні загрози, самооздоровчі практики, самотурбота, цивільне населення, психологічне відновлення

Отримано: 06.03.2026

Відрецензовано: 21.04.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.14

Концепція адаптаційної сугестивної модифікації мислення: базові положення

2026-05-19T21:03:03+03:00

У статті розглянуто базові теоретичні положення Мультимодальної сугестивної психотерапії. Показано, що Мультимодальна сугестивна психотерапія є новою, оригінальною та ефективною системою психотерапевтичної допомоги, а удосконалення і систематизація її теоретичної бази є актуальним напрямком наукових досліджень. Метою статті є визначення специфіки основних теоретичних положень Мультимодальної сугестивної психотерапії та ознайомлення фахівців з можливістю адаптаційної сугестивної модифікації мислення. Проведено порівняльний аналіз і відбір найбільш логічних та науково обґрунтованих теоретичних положень різних психотерапевтичних підходів та розроблено оригінальну концепцію адаптаційної сугестивної модифікації мислення. Показано, що психологічна і соціальна адаптація людини залежить від особливостей її мислення. Визначено, що мислення доцільно розглядати як відкриту нелінійну систему-процес, до якої можна застосовувати принципи загальної теорії систем. Запропоновано розвивати адаптаційний потенціал мислення за допомогою комплексної мультимодальної сугестії. Зазначено, що сугестивний психотерапевтичний вплив необхідно спрямовувати як на конкретні неадаптивні думки та переконання, так і на загальні уявлення людини про світ. Показано, що основним методом впливу є психотерапевтична конфронтаційна сугестія. Визначено, що існують базові світоглядні ідеї-принципи, які є антагоністами неадаптивних думок. Ці ідеї-принципи треба доносити до людини за допомогою сугестивного переконування. Показано, що основні етапи сугестивної модифікації мислення це інформаційне наповнення, провокація когнітивного дисонансу, запуск процесу адаптаційної модифікації неадаптивних когнітивних процесів. Результатом адаптаційної сугестивної модифікації мислення є поліпшення показників його реалістичності, гнучкості, креативності та підвищення адекватності емоційних та поведінкових реакцій людини.

Ключові слова: навіювання, сугестивний вплив, адаптивне мислення, сугестивна модифікація мислення, мультимодальна сугестивна психотерапія, психотерапевтична конфронтаційна сугестія, концепція адаптаційної сугестивної модифікації мислення

Отримано: 05.04.2026

Відрецензовано: 15.05.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.15

Ментальні ресурси особистості як динамічні модуси особистісної регуляції

2026-05-19T19:14:30+03:00

Статтю присвячено розгорнутій теоретико-методологічній концептуалізації поняття ментальних ресурсів особистості в межах психолого-герменевтичного підходу. Актуальність дослідження зумовлена активним і часто некритичним використанням ресурсної риторики в сучасній психології, що призводить до концептуальної розмитості та ототожнення ментальних ресурсів із різнорівневими психологічними конструктами, зокрема психологічними механізмами, здібностями, копінг-стратегіями, резилієнсом та компетентностями. Таке змішування рівнів аналізу ускладнює теоретичне осмислення феномену ресурсів та обмежує можливості їх емпіричної операціоналізації. Метою статті є обґрунтування ментальних ресурсів як самостійного теоретичного конструкта та здійснення їх системної диференціації від суміжних психологічних понять у межах психолого-герменевтичної перспективи. Методологічну основу дослідження становлять принципи психолого-герменевтичного аналізу, концептуального узагальнення та порівняльної теоретичної диференціації сучасних наукових підходів. Показано, що ментальні ресурси доцільно визначати як динамічні модуси особистісної регуляції, які формуються в процесі актуалізації, інтерпретації та привласнення особистого й соціокультурного досвіду та забезпечують уможливлення, артикуляцію й реалізацію особистісно значущих можливостей в умовах невизначеності, кризових трансформацій і смислових розривів. Обґрунтовано, що ментальні ресурси фіксують специфічний регулятивний рівень психічної організації, який не зводиться ні до причинно-наслідкових механізмів, ні до стабільних диспозиційних властивостей особистості. Окреслено прикладний потенціал запропонованої концепції щодо психологічного консультування, психоедукаційних інтервенцій та роботи з особистістю в умовах тривалої невизначеності. Запропонований підхід розширює пояснювальні можливості сучасної психології та створює методологічне підґрунтя для подальших емпіричних досліджень ментальних ресурсів особистості.

Ключові слова: ментальні ресурси; особистісна регуляція; психолого-герменевтичний підхід; невизначеність; кризові трансформації; смислотворення; саморегуляція; ідентичність

Отримано: 09.02.2026

Відрецензовано: 11.03.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.4

Психологічні характеристики освітнього коуча як суб’єкта освітньо-професійної соціалізації

2026-05-19T21:13:15+03:00

Статтю присвячено дослідженню психологічних характеристик освітнього коуча як суб'єкта освітньо-професійної соціалізації здобувачів у закладах вищої освіти. В умовах динамічного розвитку суспільства та зростання попиту на фахівців із високим рівнем професійної та соціальної компетентності питання психологічних характеристик педагога вищої школи, здатного цілеспрямовано забезпечувати освітньо-професійну соціалізацію студентів, набувають особливої наукової та практичної значущості й залишаються недостатньо розробленими. Метою статті є визначення особистісних характеристик освітнього коуча, що впливають на ефективність освітньо-професійної соціалізації здобувачів, та побудова їх концептуальної моделі. Методи: теоретичний аналіз наукової літератури, синтез і систематизація даних, концептуальне моделювання. Результати. Освітній коуч визначається як педагог вищої школи, провідною метою діяльності якого є освітньо-професійна соціалізація здобувачів — засвоєння ними необхідних фахових компетенцій через усвідомлення норм і цінностей та прийняття соціальних ролей. У дослідженні встановлено, що освітній коуч реалізує цей процес через три функціональні блоки: аналітико-прогностичний, проективно-організаційний і продуктивно-комунікаційний. Розроблено концептуальну модель професійно важливих характеристик освітнього коуча, що включає у себе: соціальний інтелект, емпатійність, фасилітативність, інтраособистісний емоційний інтелект, атрактивність, психолого-педагогічний такт, вербальну та невербальну компетентність, стратегічне планування, орієнтацію на лідерство. Кожна характеристика освітнього коуча пов'язана з відповідною функцією та забезпечує цілісність його соціалізуючого психолого-педагогічного впливу на здобувачів вищої освіти. Висновки. Ефективність освітньо-професійної соціалізації визначається інтегрованою реалізацією усіх трьох функцій освітнього коуча. Результати можуть бути використані для розробки програм підвищення кваліфікації педагогів ЗВО та формування вимог до науково-педагогічного персоналу.

Ключові слова: освітній коуч, освітньо-професійна соціалізація, освітній коучинг, професійна компетентність, освітнє середовище, емоційний інтелект, соціальний інтелект, фасилітація

Отримано: 31.03.2026

Відрецензовано: 05.05.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.5

Усвідомлення власної ідентичності в умовах воєнної дійсності як ментальний ресурс особистості

2026-05-19T19:44:34+03:00

Мета роботи – актуалізувати ключову роль усвідомлення дорослою особою власної ідентичності як ментального ресурсу опору у тривожній ситуації воєнної невизначеності і непередбачуваності. Проведений психологічний аналіз аргументує значення цього процесу для отримання відповіді на питання: які аспекти усвідомлення ідентичності стають надважливою складовою життєвої компетентності особи у воєнний час.
Методи дослідження. Ідентичність розглядається як важлива сутнісна складова особистості людини. З позицій психолого-герменевтичного підходу проведено критичний огляд і теоретичний аналіз ряду наукових досліджень, що оперують цим поняттям, а також відповідних дискурсів у медіа і соціальних мережах. Використано методи порівняння, систематизації та узагальнення.
Результати і обговорення. Усвідомлення власної ідентичності неможливо без вибудови переконливого для себе автонаративу на базі (a) рефлексії, вимушеної кризою і безпорадністю у кризові часи; (b) усвідомлення необхідності переосмислення у нових обставинах себе, свого досвіду, своїх цінностей; (c) семіотизації, артикуляції й наративізації результатів переосмислення. У кризовій ситуації воєнного часу пошук, відчуття й усвідомлення особистістю власної ідентичності починають грати більш вагому роль – вони набувають якості важливої життєвої компетентності, необхідної для того, щоб особистість знайшла свій шлях і опору у нелегкі кризові часи. Аналізується множинність ідентичностей в особі (основні з яких особистісна, соціальна, національна, релігійна, яким і приділено більше уваги в роботі), вводиться поняття «керуючої» ідентичності, розглядаються співвідношення спільнотної й індивідуальної ідентичностей в одній особі. Важливу роль в процесі усвідомлення ідентичності грають семіотичні й наративні аспекти процесу, зокрема, артикуляція і наративізація тих смислів, з яких складається сутність ідентичності. Загальновизнано, що українська ідентичність постає як психологічна опора у війні й еміграції, обумовлюючи культурний та історичний спротив: усвідомлення своєї культури, мови та історії стає актом непокори агресору. Аналіз усіх аспектів поняття ідентичність супроводжується окресленням питань, які потребують розробки у подальших дослідженнях цього складного й комплексного поняття.

Ключові слова: ідентичність, усвідомлення, автонаратив, рефлексія, наративізація, воєнний час, психологічна опора, психолого-герменевтичний підхід, життєва компетентність, особистісний розвиток

Отримано: 30.03.2026

Відрецензовано: 15.04.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.6

Психологічні аспекти взаємозв’язку партнерських стосунків з ціннісними орієнтаціями особистості

2026-05-21T00:09:15+03:00

Актуальність дослідження викликана низкою трансформацій, через які проходить наша країна за час своєї незалежності – політичних, економічних, соціальних, духовних, які неминуче викликають зміну пріоритетів в системі цінностей як підростаючого покоління, так і дорослих людей. Стаття присвячується дослідженню ціннісних орієнтацій як основи стилю життя людини, через які розгортається ставлення особистості до себе та інших, оточуючого світу та створюється канва взаємостосунків з іншими. Мета: дослідити взаємозв’язки між ціннісними орієнтаціями та психологічними характеристиками партнерських стосунків у дорослому віці.
Методи: опитувальник базових цінностей Ш. Шварца, опитувальник для вивчення культурного синдрому «індивідуалізм-колективізм» (Сінгеліс та ін.), методика «Рольові очікування та домагання у шлюбі» А. Волкової, опитувальник «Досвід близьких стосунків» (ECR), короткий опитувальник особистісних рис BFI-10.
Визначено, що ціннісні орієнтації становлять складну багаторівневу систему, яка охоплює як індивідуальні, так і соціокультурні чинники. У контексті партнерських стосунків цінності не обмежуються лише абстрактними установками, а набувають конкретного значення: вони формують уявлення про прийнятні форми близькості, межі автономії та рівень відповідальності кожного партнера. Встановлено якісно різні психологічні вектори індивідуалістичних і колективістських ціннісних орієнтацій у структурі партнерських стосунків: колективістські орієнтації пов’язані з емоційною залученістю та тривожністю у взаєминах, тоді як індивідуалістські — з автономною організацією партнерської взаємодії. Це підтверджує, що зв’язок ціннісних орієнтацій з партнерськими стосунками має диференційований характер і не є симетричним для обох типів орієнтацій.
Висновки. Підсумовуючи, можна стверджувати, що ціннісні орієнтації виступають важливим, але не єдиним предиктором партнерських взаємин. Вони визначають загальні рамки взаємодії, проте конкретні прояви у стосунках залежать від індивідуальних характеристик, культурного контексту й попереднього досвіду особистості.

Ключові слова: ціннісні орієнтації, партнерські стосунки, подружжя, емоційна близькість, особистісні риси

Отримано: 06.03.2026

Відрецензовано: 14.04.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.7

Рефлексія здібностей як чинник особистісно-професійного розвитку студентів-хореографів

2026-05-20T20:42:10+03:00

У статті на основі аналізу наукових джерел окреслено сучасні тенденції розвитку хореографічних здібностей. Зокрема встановлено, що рефлексійні практики сприяють ефективності навчання, формуванню професійної ідентичності та особистісному зростанню майбутніх хореографів.
В основу конструювання дослідницької методики «Рефлексія і розвиток хореографічних здібностей (РРХЗ)» покладено трикомпонентну структуру хореографічних здібностей, що включає особистісний, психомоторний та креативний компоненти. Результати пілотного дослідження показують, що студенти досить високо оцінюють складники власних хореографічних здібностей і демонструють готовність розвивати окремі з них. У процесі дослідження, особливо під час групового обговорення, відбувається розширення рефлексійного поля студентів, збагачення його новими категоріями самоаналізу, створюється підґрунтя для розвитку професійної самоефективності.
Описано напрямки вдосконалення методики РРХЗ. Результати кореляційного аналізу дають підстави для зменшення числа заданих оцінних конструктів, натомість нові можуть бути включені в результаті зворотного зв’язку з досліджуваними в ході групового обговорення.
Перспективи дальших досліджень полягають у встановленні зв’язків показників РРХЗ із показниками професійної самоефективності. Дослідницька методика РРХЗ може використовуватися на практичних заняттях з психології з метою активізації особистісно-професійного розвитку студентів-хореографів.

Ключові слова: особистісно-професійний розвиток, рефлексія здібностей, розвиток здібностей, хореографічні здібності

Отримано: 25.03.2026

Відрецензовано: 13.05.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.8

Ментальні ресурси особистості в психолого-герменевтичній парадигмі

2026-05-19T01:02:07+03:00

Стаття присвячена теоретичній концептуалізації ментальних ресурсів особистості в межах психолого-герменевтичної парадигми в умовах повномасштабної війни та зростання соціальної невизначеності. Сучасний соціокультурний контекст висуває на перший план проблему збереження психологічної цілісності, стійкості та суб’єктності дорослої людини, здатної осмислювати, інтерпретувати та інтегрувати травматичний досвід. У статті обґрунтовується необхідність розширення традиційного ресурсного підходу, який здебільшого інтерпретує ресурси як відносно стабільні запаси або інструменти подолання стресу, та його узгодження зі смислотворчими й наративними процесами.
На основі аналізу теорії збереження ресурсів сучасних наративних і герменевтичних концепцій ментальні ресурси визначаються як динамічні смислово-когнітивні утворення, що формуються в процесі інтерпретації досвіду та наративного конструювання життєвої історії. Показано, що в межах психолого-герменевтичної парадигми ресурсність має релятивний і контекстуально зумовлений характер: те, що виступає ресурсом в одній ситуації, може втрачати підтримувальну функцію в іншій.
Запропоновано структурно-динамічну модель ментальних ресурсів, що функціонує у циклі «ситуація → інтерпретація → наратив → осмислення → смислова трансформація → дія». У структурі ментальних ресурсів виокремлено когнітивно-інтерпретаційний, смислотворчий, рефлексивний і наративно-інтегративний компоненти. Обґрунтовано, що смисл виконує функцію метаресурсу, який організує ресурсну систему особистості, визначає ієрархію та умови мобілізації інших ресурсів і забезпечує перетворення травматичного досвіду на потенціал розвитку.
Показано, що наратив виступає не лише формою репрезентації досвіду, а й механізмом актуалізації ментальних ресурсів та відновлення смислової цілісності. У статті обґрунтовується можливість операціоналізації ментальних ресурсів через наративні показники: способи інтерпретації подій, смислові домінанти, образ «Я» у наративі, моделі майбутнього та стратегії пояснення труднощів. Зроблено висновок, що психолого-герменевтичний підхід створює методологічні підстави для емпіричного дослідження ментальних ресурсів через аналіз особистісних наративів.
Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням операціоналізованих моделей ментальних ресурсів та їх емпіричною верифікацією в умовах кризових і травматичних соціальних контекстів.

Ключові слова: ментальні ресурси, психолого-герменевтична парадигма, смислотворення, наратив, смисл як метаресурс, структурно-динамічна модель ресурсів, ресурсний підхід, війна

Отримано: 13.02.2026

Відрецензовано: 23.03.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.1

Структурно-змістові компоненти критичного мислення особистості раннього дорослого віку в цифровому суспільстві

2026-05-20T22:53:24+03:00

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні структурно-змістової моделі критичного мислення особистості раннього дорослого віку в умовах цифрового суспільства. У роботі використано комплекс теоретичних методів: аналіз і синтез наукових джерел, порівняння та зіставлення концепцій, систематизація та класифікація теоретичних положень, теоретичне моделювання й логіко-теоретичне узагальнення. Результатом дослідження стало виокремлення та обґрунтування основних компонентів критичного мислення (когнітивного, мотиваційного, емоційного, ресурсно-адаптаційного та поведінково-операційного), а також визначення їхньої взаємодії в контексті інформаційних викликів сучасного суспільства. У висновках підкреслено необхідність цілісного підходу до розуміння критичного мислення, що враховує вікову специфіку раннього дорослого віку та амбівалентний вплив цифрового середовища, а також його значущість для особистісного розвитку, професійної підготовки та забезпечення інформаційної безпеки.

Ключові слова: критичне мислення, структурно-змістова модель, цифрове суспільство, ранній дорослий вік, когнітивні процеси, метакогніції, емоційна регуляція, мотиваційно-ціннісні орієнтації, цифрова медіаграмотність, інформаційна безпека

Отримано: 10.03.2026

Відрецензовано: 01.05.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.2

Емоційний інтелект в контексті інших особистісних особливостей

2026-05-19T18:16:08+03:00

Стаття присвячена аналізу розуміння поняття емоційного інтелекту в психології та емпіричному дослідженню зв’язків емоційного інтелекту з особистісними особливостями: емпатією (емоційною), рефлексією (когнітивною) та здатністю до самоконтролю та самоуправління (вольовою).
Зазначається, що всупереч тому, що феномен емоційного інтелекту, на переконання окремих науковців, досі не володіє легітимністю у психологічній науці, його дослідження активно продовжуються, їх кількість постійно зростає, а його науковці переконані, що емоційний інтелект варто тренувати.
Констатується, що трактування поняття емоційного інтелекту різними вченими, як і його структури, досі мало відрізняються, нагадуючи класичне його визначення Дж. Майєром, П. Саловеєм.
У дослідженні використовувалися такі методики: для діагностики емоційного інтелекту (Н. Шутте та Н. Холла), шкала самоконтролю та самоуправління П. Мезо, методики оцінки рефлексивності особистості В.В. Пономарьової, А.В. Карпова та діагностики рівня емпатичних здібностей В.В. Бойко. Статистична обробка результатів здійснювалася за допомогою Spearmen rs та оne-way ANOVA.
Зроблено висновок, що емоційний інтелект можна розуміти, як інтелект, що опікується емоціями людини та емоційно забарвленою інформацією, зосереджуючись на сприйнятті, розумінні, використанні та регулюванні емоцій людини та опирається у цьому на її вольові якості. Кореляційний аналіз за результатами дослідження виявив позитивний зв’язок емоційного інтелекту з вольовими характеристиками особистості, негативний – з рефлексією та її формами та неоднозначний зв’язок складових емпатії з показником і компонентами емоційного інтелекту (при позитивному зв’язку її загального показника з емоційним інтелектом). Застосування оne-way ANOVA підтвердило можливість впливу емпатії, рефлексії, здатності до самоконтролю і самоуправління та емоційного інтелекту на інші досліджувані показники.

Ключові слова: емоційний інтелект, емпатія, рефлексія, самоконтроль і самоуправління, самомоніторинг, самопосилення

Отримано: 27.11.2025

Відрецензовано: 05.01.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.3

Психологічна самомобілізація українців в умовах війни: ресурсно-інтегративний підхід та концептуальна модель стабілізації психічного стану і соціального функціонування

2026-05-21T00:17:02+03:00

Повномасштабна війна в Україні сформувала тривале ресурсно-виснажливе середовище з багатовекторним і кумулятивним впливом загроз та втрат, у якому стресори не є ані короткочасними, ані чітко локалізованими в часі й просторі. За таких умов ефективна адаптація людини дедалі меншою мірою зумовлюється її окремими рисами чи ізольованими копінг-стратегіями і дедалі більшою – здатністю особистості системно актуалізувати, узгоджувати та відновлювати ресурси, підтримуючи дієздатність у соціальних і професійних ролях. У статті здійснено аналіз підходів до конструктів, споріднених із самомобілізацією (життєстійкість, резильєнтність, самоефективність, копінг), у межах ресурсної логіки теорії збереження ресурсів (COR), і запропоновано ресурсно-інтегративний підхід та концептуальну модель психологічної самомобілізації.
Модель побудовано в логіці «контекст – процес – результат». Воєнний контекст конкретизовано як комплекс стресорів, втрат і дефіцитів ресурсів, що спричиняє сукупне ресурсне навантаження, зокрема через вторинні стресори (матеріальні втрати, переміщення, порушення соціальних зв’язків, професійна дезорганізація) та хронічну невизначеність. Психологічну самомобілізацію визначено як метарегуляторний процес, що забезпечує: а) актуалізацію й узгодження ресурсів; б) активацію цілеспрямованої поведінки; в) підтримку суб’єктності та саморегуляторної керованості психічного стану й поведінки; г) оптимізацію ресурсних вкладень і відновлення через кероване перемикання режимів «мобілізація – дія – відновлення». Виокремлено два взаємопов’язані результати самомобілізації: 1) стабілізацію психічного стану як динамічне утримання/повернення до функціонального рівня; 2) збереження соціального функціонування як підтримання рольової ефективності, соціальної пов’язаності та суб’єктності. Модель доповнено соціально-екологічним виміром (ресурсні коридори/бар’єри) та сформульовано гіпотези для подальшої емпіричної перевірки.

Ключові слова: психологічна самомобілізація, війна, життєстійкість, резильєнтність, самоефективність, копінг, стабілізація психічного стану, суб’єктність, ресурсні коридори

Отримано: 08.03.2026

Відрецензовано: 16.04.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.9

Особистісні чинники успішності наукової діяльності: рефлексії нобелівських лауреатів

2026-05-21T00:32:09+03:00

Саморозвиток та саморегуляція у продуктивній творчій діяльності вимагають усвідомлення власних особистісних ресурсів та вміння їх використовувати. Обґрунтовано очікувати, що такими вміннями володіють визнані творці та вчені. Їхній досвід може бути корисним для тих, хто перебуває на початку шляху до науки.
У науковій літературі напівструктуроване інтерв’ю вважається найбільш прийнятним методом психологічного дослідження наукової еліти. Отже, у представленому дослідженні проаналізовано доступні на веб-сайті Нобелівського фонду текстові розшифрування особистих інтерв’ю з нобелівськими лауреатами за останні десять років (2016–2025).
У проаналізованих інтерв’ю нобелівські лауреати серед особистих умов успішної наукової діяльності найчастіше згадують когнітивну та емоційну залученість, хоча й у дещо різних формулюваннях та у різних контекстах. Йдеться про допитливість, ентузіазм, поглиненість тощо. Нобелівські лауреати рекомендують, за необхідності, докласти зусиль, щоб знайти те, що справді цікавить. Захоплення наукою зазвичай розглядається в різних практичних контекстах, зокрема, у зв’язку зі сміливістю досліджувати складні проблеми. Зазначається також, що ентузіазм має бути збалансований з відкритістю до світу та альтернативних ідей.
Внутрішня мотивація розглядається нобелівськими лауреатами як особистісний фактор подолання суб’єктивних та об’єктивних перешкод у науковій діяльності. Так, особистісна залученість вважається умовою прояву креативності, розвитку недостатніх здібностей та компетенцій, високої ефективності, наполегливості, наукової продуктивності. Захоплення проблемою, наукою знижує потребу у вольових зусиллях, що різко збільшує обсяг виконаної роботи та задоволення від неї.
Якщо це обговорювалось, інтерв’ювані стверджували, що для науковця продуктивніше слідувати власній допитливості та інтересам, ніж зосереджуватися на соціальних винагородах та визнанні.

Ключові слова: напівструктуроване інтерв’ю, нобелівські лауреати, внутрішня мотивація, наукова діяльність

Отримано: 30.03.2026

Відрецензовано: 05.05.2026

Опубліковано: 20.05.2026

DOI: https://doi.org/10.31108/3.2026.10.1.10